Земельна реформа

ЩО ПОТРІБНО ЗНАТИ ВЛАСНИКУ ЗЕМЕЛЬНОЇ ЧАСТКИ (ПАЮ)

ПРОЕКТ ЗАКОНУ УКРАЇНИ "ПРО РИНОК ЗЕМЕЛЬ"

ПРОЕKТ ЗАКОНУ УКРАЇНИ "ПРО ДЕРЖАВНИЙ ЗЕМЕЛЬНИЙ КАДАСТР УКРАЇНИ"

Буде таке право у власника земельної ділянки - розпоряджатися своїм добром

Оренда: курс на збільшення термінів договорів, забезпечення доступу до кредитних ресурсів та сталого розвитку села

Спалюючи траву – порушуємо законодавство

Формування ринку земель сільськогосподарського призначення в Україні

Перелік орендарів водних об'єктів, які орендують земельні ділянки водного фонду на території Горохівського району.

Пропозиції до проекту Закону України “Про ринок земель”, подані під час проведення широкомасштабної інформаційно-роз’яснювальної кампанії, будуть враховані при доопрацюванні законодавчого акта

Ринок землі

Щодо проведення розрахунків за оренду земельних часток (паїв) в області.

Що таке сівозміна і навіщо вона потрібна.

Вирощуючи ту чи іншу культуру на своїй ділянці, городники, крім задоволення, розраховують отримати і добрий урожай. Однак для цього необхідно дотримуватись певних правил. Одним із головних є застосування сівозміни.

Сівозміна - це послідовне чергування городніх рослин. Навіщо вона потрібна? Справа в тому, що досить тривале вирощування городньої культури на одному й тому ж місці досить швидко погіршує її врожай, внаслідок виснаження землі. Що ж таке сівозміна і для чого вона потрібна?

Довге вирощування будь-якої городньої культури на одному місці дачної території приводить до того, що саме в тому місці починає накопичуватися велика кількість різноманітних шкідників, а також шкідливих збудників численних хвороб у рослин.

Якщо, наприклад, вирощувати виключно капусту, то відбувається незмінне і прогнозоване закислення грунту, а там, де посаджена цибуля, як правило, різко підвищується кількість у грунті нематод.

Все вищезазначене легко можна попередити, якщо вчасно провести так званну сівозміну - чергування висадки городніх культур.

До речі, зазвичай на городі краще росте культура і дає непоганий урожай, коли більше часу пройде до повторного її вирощування на своєму старому місці, звідки рослину спочатку пересаджували. Саме тому, непогано було б скласти собі відповідний графік висаджування рослин.

Основний принцип сівозміни полягає в тому, що чергувати культури на площі слід таким чином, щоб на попереднє місце вирощування вони поверталися не раніше, ніж через 3-5 років. За можливості цей термін доцільно збільшити. Якщо не дотримуватися сівозміни, можуть виникнути серйозні проблеми. По-перше, чисельність шкідників та хвороб, що вражають овочеву культуру, яку ви вирощуєте тривалий час на одному місці, з кожним роком буде збільшуватися і досягне критичної межі. По-друге, внаслідок цього погіршиться стан ґрунту, він буде виснажуватися, значно порушиться баланс поживних речовин. Отже, чергування культур дозволяє раціональніше використати запас поживних речовин у ґрунті, зменшити кількість шкідників та збудників хвороб і, як наслідок, значно підвищити врожай (на 20-30 %). Для цього потрібно знати до якої ботанічної родини належать рослини, після якого попередника краще ростуть, їх вимогливість до поживних речовин та умов вирощування.

Плануючи розміщення культур, площу доцільно розділити на 4-8 однакових ділянок. Їх кількість, звичайно, залежить від розміру вашого городу, смаків та потреб. Розподіляючи основні культури, не забудьте відвести окрему ділянку під багаторічні овочі (ревінь, щавель, хрін, спаржа, багаторічні цибулі тощо), які ростуть на одному місці 5-8 років. Вони тіневитривалі, тому можуть рости біля ягідників, парканів чи стіни. На окремій ділянці культивують овочі однієї родини або однаково вимогливі до родючості ґрунту та агротехніки вирощування. При цьому слід зважати, що огірки, картоплю, капусту (крім брюссельської та кольрабі) краще висаджувати на ділянці, де восени вносили гній. А от моркву, буряк, редиску, редьку, цибулю, помідори, перець та баклажани краще вирощувати на наступний рік після внесення гною.

Багаторічною практикою та дослідами наукових установ визначено кращі попередники для різних овочевих культур. Так, капусту найкраще висаджувати після картоплі, помідорів, огірків, цибулі, бобових та коренеплодів (крім редиски та редьки). Для столових коренеплодів (моркви, буряка, редиски, редьки) кращими попередниками будуть огірок, капуста (крім редиски та редьки), картопля, під які вносили гній, а також помідори та бобові (крім фасолі). Не слід їх вирощувати після інших коренеплодів, оскільки вони вражуються тими ж хворобами. Овочеві культури родини пасльонових (картоплю, помідори, перець та баклажани) доцільно вирощувати після огірків, кабачків, гарбузів, цибулі, капусти та бобових. У жодному разі не висаджуйте картоплю після помідорів чи навпаки. Цибулю та часник вирощують на одній ділянці після огірка, помідора, ранньої капусти та картоплі, тобто після культур, які рано звільняють город восени. Гарбузові культури (огірок, кабачок, патисон, гарбузи) посадіть на ділянці, де росли помідори, картопля, капуста. Квасолю, горох та біб висівають на ділянках після огірка, цибулі, пасльонових, коренеплодів на другий або третій рік після внесення гною. Зеленні овочеві культури краще розмістити після таких попередників як огірок, капуста, картопля. Крім того, зеленні часто використовують для ущільнення інших культур, а бобами та квасолею обсаджують грядки.

Використовуючи ці знання, можна скласти схеми сівозмін самостійно, враховуючи смаки та потреби своєї сім'ї.

Наостанок кілька простих порад:

– чергуйте культури, які утворюють коренеплоди, із тими, що формують надземні органи (морква – капуста);

– на ділянці, де торік отримали низький урожай тієї чи тієї культури, не вирощуйте овочі тієї ж групи (цибуля – буряк, картопля – помідори).

Схему сівозміни та розмір кожної ділянки бажано щороку записувати.

Начальник управління Держкомзему у Горохівському районі О.Ю.Юзвик

„Земельна реформа в Україні”

На виконання Програми економічних реформ на 2010-2014 роки Президента України В.Януковича «Заможнє суспільство, конкурентноспроможна економіка, ефективна держава» розроблено План дій із впровадження земельної реформи та створення прозорого ринку земель сільськогосподарського призначення, який визначає конкретні заходи з реалізації стратегічних цілей земельної реформи щодо розвитку земельних відносин, використання та охорони земель.

Зазначений План дій передбачає розробку та прийняття низки законопроектів, одним з яких є Закон України «Про державний земельний кадастр» , прийнятий Верховною Радою України 7 липня 2011 року, і який набуде чинності з 01.01.2012 року. Цей закон є однією з передумов для завершення земельної реформи, раціоналізації землекористування та формування повноцінного та прозорого ринку земель сільськогосподарського призначення. Відповідно до нього Державний земельний кадастр – це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Аграрний сектор економіки є одним з найважливіш их пріоритетів і потребує проведення системної реформи аграрних відносин у державі. Реформування та сталий розвиток земельних відносин на сьогодні неможливе без прийняття важливих документів, які б визначили конкретні заходи з реалізації стратегічних цілей земельної реформи щодо розвитку земельних відносин, використання та охорони земель.

До кінця 2011 року планується завершити проведення нормативної грошової оцінки земель усіх населенних пунктів України.

Отже, на черзі прийняття ще ряду нормативно-правових актів щодо регулювання земельніх відносин, серед яких найбільш важливий поряд із Законом України «Про Державний земельний кадастр» – Закон України «Про ринок земель», який визначить правові та економічні засади організації і функціонування ринку земель, а також порядок проведення земельних торгів. Закон був прийнятий верховною Радою в першому читанні і наразі Міністерство аграрної політики та продовольства України спільно з Комітетом з питань аграрної пролітики та земельних відносин Верховної Ради доопрацьовують цей документ відповідно до всіх зібраних пропозицій.

Основні аспекти, які врегульовує проект Закону України „Про ринок земель”, внесений до Верховної Ради України 19.07.2011 року №9001-1

1. Продаж земельних ділянок державної або комунальної власності та права оренди на них здійснюють :

органи державної влади,

органи місцевого самоврядування,

державні органи приватизації, уповноважені здійснювати відчуження земельних ділянок, призначених для продажу,

центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів та його територіальні органи,

державний виконавець під час виконання вимог передбачених законом виконавчих документів. (стаття 4)

2. Суб'єкти та об'єкти ринку земель

Суб'єктами ринку земель є відчужувачі та набувачі земельних ділянок (прав на них):

громадяни та юридичні особи України;

органи місцевого самоврядування;

держава в особі відповідних органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, державних органів приватизації, центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів та його територіальних органів або державного виконавця;

іноземні особи.

Об'єктами ринку земель є:

земельні ділянки державної або комунальної власності відповідного цільового призначення та виду використання в межах певної категорії земель, в тому числі разом з розташованими на них об'єктами, що підлягають приватизації, крім земельних ділянок, визначених частиною третьою статті 83 та частинами третьою, четвертою статті 84 Земельного кодексу України;

земельні ділянки відповідного цільового призначення та виду використання в межах певної категорії земель, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб, або частки у праві спільної власності на земельні ділянки;

права на земельні частки (паї);

право оренди земельної ділянки на встановлений строк оренди або право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій);

частки у праві спільної власності на землю.(стаття 3)

3. Обмеження щодо набуття у власність земель сільськогосподарського призначення (стаття 10)

1. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть набувати у власність за цивільно-правовими договорами лише:

громадяни України;

фермерські господарства, створені відповідно до закону;

держава в особі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів чи територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування.

2. Іноземні особи не можуть набувати у власність землі сільськогосподарського призначення за цивільно-правовими договорами.

3. Іноземні особи та особи, що не зазначені у частині першій цієї статті, які після набрання чинності цим Законом набули право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, зобов'язані відчужити їх протягом одного року з дати набуття.

4. Юридичні особи, що мають у власності земельні ділянки сільськогосподарського призначення та набули статусу іноземної особи, згідно з цим Законом внаслідок збільшення у їх статутному (складеному) капіталі частки іноземних осіб зобов'язані відчужити належні їм земельні ділянки сільськогосподарського призначення протягом одного року з дати придбання іноземною особою частки у статутному (складеному) капіталі, внаслідок якого частка іноземних осіб перевищила десять відсотків статутного (складеного) капіталу.

5. Особи, зазначені у частинах третій і четвертій цієї статті, не мають права обтяжувати належні їм земельні ділянки сільськогосподарського призначення правами третіх осіб, в тому числі передавати їх у користування, заставу, іпотеку, крім передачі в оренду на строк, що не перевищує строку, за який вони зобов'язані відчужити ці земельні ділянки.

6. Право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які не були відчужені в установлений строк особами, що зазначені у частинах третій і четвертій цієї статті, примусово припиняється в судовому порядку за позовом центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів або його територіального органу за місцем розташування земельної ділянки.

7. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення, право власності на які примусово припинене в судовому порядку згідно з частиною шостої цієї статті, переходять у власність держави.

8. Забороняється внесення права на земельну частку (пай) до статутних (складених) капіталів господарських товариств.

9. Покупець земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва зобов'язаний подати декларацію про джерела надходження коштів в порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України.

4. Обмеження щодо граничних площ земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (стаття 15)

1. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної або комунальної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть продаватись громадянам України та фермерським господарствам, створеним відповідно до закону, в розмірах, що не перевищують граничної максимальної загальної площі земельних ділянок у приватній власності однієї особи з урахуванням пов'язаних осіб та осіб, пов'язаних з нею відносинами контролю, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у відповідному природно-сільськогосподарському регіоні.

2. До загальної площі земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у приватній власності однієї особи з урахуванням пов'язаних осіб та осіб, пов'язаних з нею відносинами контролю, включається площа земельних ділянок, якими ця особа володіє на праві спільної часткової власності.

3. Гранична максимальна площа земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у приватній власності однієї особи, в тому числі фермерських господарств, у разі розташування їх у різних природно-сільськогосподарських зонах (гірських областях) в цілому не може перевищувати 2100 гектарів .

У межах природно-сільськогосподарської зони (гірської області) гранична максимальна загальна площа земельних ділянок у приватній власності однієї особи для ведення товарного сільськогосподарського виробництва становить, гектарів:

Полісся — 1500;

Лісостеп — 1750;

Степ, Степ посушливий, Сухий степ — 2100

Карпатська гірська область — 900;

Кримська гірська область — 1100.

4. Загальна площа земельних ділянок сільськогосподарського призначення приватної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва може перевищувати граничну максимальну площу земельних ділянок у приватній власності однієї особи для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у відповідному регіоні у разі успадкування земельних ділянок.

5. Консолідація земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва

Консолідація земель сільськогосподарського призначення може здійснюватись суб'єктами консолідації шляхом:

добровільного обміну земельної ділянки, розташованої у земельному масиві, на іншу земельну ділянку, розташовану у цьому ж або іншому масиві, згідно з вимогами Цивільного кодексу України, Закону України “Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)”;

об'єднання суміжних земельних ділянок їх власником за технічною документацією із землеустрою відповідно до закону;

обміну, зміни меж, впорядкування угідь земельних ділянок за проектами землеустрою щодо консолідації земель сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному цим Законом;

іншими способами, які не суперечать законодавству.

Способи консолідації обираються суб'єктами консолідації самостійно.

6. Заборона зміни цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення, придбаних із земель державної та комунальної власності (стаття 23)

1. Забороняється здійснювати зміну цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів, які були набуті із земель державної та комунальної власності протягом 10 років з дня укладення договору відчуження, крім випадків, установлених частиною четвертою цієї статті та статтею 14 цього Закону.

2. Вимоги цієї статті поширюються на земельні ділянки, придбані із земель державної та комунальної власності з часу набрання чинності цим Законом, а також на випадки, коли зазначені земельні ділянки (або їх частини) в подальшому були відчужені іншим особам (крім відчуження земельних ділянок для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону).

3. Обмеження щодо зміни цільового призначення земельних ділянок, зазначені у частині першій цієї статті, підлягають державній реєстрації в державному земельному кадастрі відповідно до закону.

4. Зміна цільового призначення земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, ведення фермерського господарства, особистого селянського господарства здійснюється виключно на підставі затверджених в установленому законом порядку схем землеустрою відповідних адміністративно-територіальних одиниць, що містять зонування земель за їх категоріями.

7. Відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення банківськими та іншими кредитними установами

Відчуження банківськими та іншими кредитними установами земельних ділянок сільськогосподарського призначення, право власності на які перейшло до них у рахунок погашення договірних зобов'язань або в результаті звернення стягнення на предмет забезпечення у разі невиконання зобов'язань за кредитними договорами, проводиться протягом шести місяців з дня набуття земельної ділянки шляхом продажу органам державної влади чи органам місцевого самоврядування або через проведення аукціону.

8. Переважне право на придбання земельної ділянки сільськогосподарського виробництва призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та особистого селянського господарства, що перебуває у власності громадян та юридичних осіб, або прав на неї (стаття 19)

1. Переважне право на придбання земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та особистого селянського господарства, що перебуває у приватній власності, за ціною, оголошеною для продажу, мають:

держава в особі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів та його територіальних органів — щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів;

органи місцевого самоврядування — щодо земельних ділянок, розташованих в межах населених пунктів;

орендар чи користувач чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб;

власники суміжних земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

2. Переважне право на придбання земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та особистого селянського господарства, що перебуває у спільній сумісній та спільній частковій власності, мають її співвласники.

3. Особа, що має намір відчужувати земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та особистого селянського господарства, зобов'язана повідомити суб'єктів переважного права на купівлю земельної ділянки шляхом опублікування оголошення у друкованих засобах масової інформації з місцевою сферою розповсюдження за місцем розташування земельної ділянки, вказавши ціну та інші умови, на яких вона її продає.

Переважне право на придбання земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та особистого селянського господарства не поширюється на випадки продажу таких земельних ділянок членам сім'ї фізичної особи, що є власником земельної ділянки.

4. Суб'єкти права на переважну купівлю земельної ділянки мають право упродовж одного місяця з дня опублікування оголошення, зазначеного у частині третій цієї статті, письмово заявити про свій намір придбати земельну ділянку за оголошеною ціною та внести вартість земельної ділянки в депозит нотаріуса.

5. Якщо упродовж одного місяця після опублікування оголошення про намір продажу земельної ділянки у місцевій пресі за місцем розташування земельної ділянки органи та особи, які мають право переважної купівлі земельної ділянки, письмово не повідомлять власникові земельної ділянки про своє рішення та не внесуть вартість ділянки в депозит нотаріуса, вважається, що такі особи відмовилися від реалізації свого права.

У такому разі продавець має право відчужити земельну ділянку за оголошеними у повідомленні умовами іншій особі.

6. У разі коли намір реалізувати переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та особистого селянського господарства за оголошеною ціною виявили кілька осіб, пріоритет на реалізацію переважного права має держава в особі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів — щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, та органи місцевого самоврядування — щодо земельних ділянок, розташованих в межах населених пунктів.

7. У разі зменшення власником земельної ділянки ціни продажу, заявленої в повідомленні, власник земельної ділянки зобов'язаний знову поінформувати осіб, що мають переважне право на придбання земельної ділянки, відповідно цього закону.

8. У разі продажу земельної ділянки на земельних торгах особа, що має право переважної купівлі, може реалізувати своє право шляхом надання згоди на ціну, на яку погодились інші учасники торгів.

9. Договір купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та особистого селянського господарства проданої з порушенням вимог цієї статті щодо переважного права, є недійсним (нікчемним).

9. Ціна земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності при їх продажу. (стаття 20)

Ціна продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності не може бути нижчою за її експертну грошову оцінку, встановлену на час продажу відповідно до закону.

10. Вимоги щодо купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка входить в єдиний масив та використовується в сівозміні. (стаття 21)

Продаж земельних ділянок, які входять в єдиний масив та використовуються в сівозміні, відповідно до проекту землеустрою, що забезпечує еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, здійснюється за умови використання земельних ділянок у сівозміні до закінчення періоду ротації сівозміни.

12. Законопроект визначає порядок продажу земельних ділянок та прав на них на земельних торгах , зокрема

суб”єкти земельних торгів;

здійснення професійної підготовки ліцетаторів;

порядок продажу земельних ділянок та прав оренди на них на аукціоні.

13. Набуття права власності на земельні ділянки на підставі інших цивільно-правових договорів

1. Громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади і держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових договорів.

2. Укладення таких договорів здійснюється відповідно до вимог актів цивільного законодавства з урахуванням вимог Земельного кодексу України.

Державний земельний кадастр

Що потрібно знати?

2 серпня 2011 року Президент України підписав Закон України „Про Державний земельний кадастр” (далі – Закон) (оприлюднений в газеті Голос України, 2011, 08, 06.08.2011 N 145)

Даний закон набирає чинності з 1 січня 2012 року, окрім окремих його частин, що набрали чинності з 7 серпня 2011 року (вносяться зміни до ст. 60, 110, 111 Земельного кодексу України) та наберуть чинності з 1 січня 2013 року (стаття 126 Земельного кодексу України буде викладено в новій редакції).

Звернемо увагу на основні моменти, що необхідно знати.

Що таке державний земельний кадастр? Якщо сказати просто, то державний земельний кадастр – це інформація про абсолютно всі землі, розташовані в межах державного кордону України. Ця інформація має існувати в електронному вигляду. Вона вноситься до електронної бази даних. Тож, з одного боку, кадастр – це інформація; з іншого – це інфраструктура, яка дозволяє впорядкувати цей масив інформації.

Сама інформація, внесена до державного земельного кадастру, має кілька «вимірів». По-перше, це картографічна основа. По-друге, це дані, що описують земельні ділянки (площу, якісні показники, оціночну вартість, цільове призначення тощо). По-третє, це дані про документи, що посвідчують майнові права на землю.

За оцінками міжнародних фахівців, роботи зі створення інфраструктури державного земельного кадастру складають лише 10-20% від загального обсягу робіт. А основна маса – це якраз і є збір та систематизація інформації. І значна частина цієї інформації вже накопичена.

Як саме Закон „Про Державний земельний кадастр” зможе спростити життя простим громадянам, а головне?

 Перше , відбулась автоматизація всіх процесів, а це означає, що особисте спілкування чиновника і замовника послуг буде мінімізована.

Друге.  Встановлено чіткі терміни реєстрації ділянок, введення та видачі інформації. Реєстрація - 14 днів з моменту подачі документів, видача витягів - в день звернення, видача іншої інформації - протягом десяти днів. Це моментально прибере черги.

Третє.  Введення комфортного обслуговування громадян за принципом єдиного вікна. При оформленні документів більше не потрібно «ходити по кадастр» і розриватися між багатьма кабінетами чиновників районних та обласних структур Держкомзему і Центром державного земельного кадастру. Відтепер людина взагалі не приходитиме в ДЗК. Функції реєстрації передаються районним відділам Держкомзему. Людина в одному кабінеті подає всі документи і в чітко регламентований законом термін отримує відповідь.

Формування земельної ділянки як об'єкта цивільного права. З 1 січня 2012 року до Земельного кодексу Україні будуть внесені зміни, зокрема доповнено статтею 79-1, яка визначає, що формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Також слід зазначити, що відповідно до статті 13 Закону земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Тобто, присвоєння кадастрових номерів з 01.01.2012 року в процесі формування земельної ділянки буде здійснюватися автоматично.

Нагадаємо, що на даний час присвоєння кадастрових номерів земельних ділянок здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №749 від 18 серпня 2010 року

Закон чітко розмежовує поняття реєстрації земельної ділянки та реєстрації речового права на нерухоме майно (земельну ділянку). Д ержавна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера. Реєстрація речового права на земельну ділянку здійснюється відповідно до Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно і їх обтяжень”

Зміна механізму посвідчення прав на землю. З 01.01.2013 року набирає чинності нова редакція статті 126 Земельного кодексу України, а саме замість вичерпного перелік документів, що посвідчують право на земельну ділянку передбачається, що право власності, користування земельними ділянками оформляються відповідно до Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”. Тобто, з 01.01.2013 року державні акти на право власності на земельну ділянку видаватися не будуть.

Всі державні акти, навіть самого старого зразка, не втрачають своєї сили і будуть дійсними завжди. З 2013 року замість держакту спеціальний уповноважений орган - Укрдержреєстр при Мін'юсті - почне видавати свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Протягом 2012 року державна реєстрація прав в Держреєстрі буде здійснюватися паралельно з видачею державних актів.

Разом з держактами в минуле відійдуть тіньові схеми продажу бланків, а також відміниться часто небезкоштовно необхідність отримання підпису місцевого голови.

Принцип відкритості та доступності відомостей Державного земельного кадастру, законності їх одержання, поширення і зберігання. Цей принцип реалізований в статті 36 Закону, що набуває чинності з 01.01.2013 року.

Так, всі відомості Державного земельного кадастру, крім секретної інформації та персональних даних землевласників і землекористувачів, підлягають опублікуванню в он-лайн режимі на офіційному сайті Держземагентства. Пошук, перегляд, копіювання та роздрукування цих відомостей здійснюється на основі поширених веб-оглядачів без будь-яких обмежень.

Безкоштовно можна переглянути такі відомості, як кадастрові номери земельних ділянок, межі, цільове призначення, форма власності, обмеження у використанні, дані кількісного та якісного обліку земель.

Платною буде більш поглиблена інформація, необхідна для використання банками, нотаріату, землевпорядними організаціями. Це відомості про нормативну грошову оцінку, земельні угіддя, частини ділянки, на які поширюється дія сервітуту або договору суборенди, координати поворотних точок меж об'єктів кадастру, бонітування грунтів, надра і так далі.

Завдяки єдиній автоматизованій системі людині при оформленні угод уже не доведеться звертатися в органи земельної сфери для отримання витягів та інших довідок. Нотаріус сам зможе зайти в базу даних і завантажити всі необхідні документи.